Є різні професії, але з усіх лише одна стоїть на межі духовного та плотського - це мистецтво куховарства. З одної сторони кухар, як справжній художник чи дизайнер, створює своєрідні мистецькі шедеври, з іншого - ці шедеври відразу потрапляють до шлунків клієнтів, багато з яких не в змозі оцінити віддачу сил автора, ба навіть намагаються попсувати йому нерви задля свого задоволення. Натомість може хтось і притримується принципу "клієнт завжди правий", але не Кейт, шеф-повар ресторану на Блікер-стріт. Вона таким нахабним клієнтам завжди готова відповісти тією ж монетою, через що від звільнення її оберігає лише те, що усі сили ця самотня жінка-трудоголик віддає роботі - встає о п'ятій ранку, аби закупити найкращий і найсвіжіших продуктів й до пізньої ночі ці продукти перетворює на страви, гідні богів Олімпу. Але сублімація енергії, яку нормальні люди спрямовують на коханих, а трудоголики на зразок Кейт - на роботу, не може тривати вічно. У випадку Кейт такою межею став не коханий чоловік, а племінниця, яку їй довелось удочерити після смерті сестри. Втім, чоловік теж не забарився, тільки не коханий, а конкурент на місце шеф-повара в ресторані, а цього Кейт ніяк допустити не може, тож доведеться їй полишати вибудувану довкола себе своєрідну "мушлю" і вчитися жити як усі звичайні люди - зранку вести дитину до школи, потім - боротися за своє місце на роботі.

За традицією, що склалася в Голлівуді в умовах сценарної кризи, фільм "Смак життя" є запозиченням - цього разу у німецького кінематографу. Традиція полягає в тому, що на неамериканські фільми, які отримали більш-менш пристойне визнання у публіки, голлівудські кіностудії перекуповують права, коригують сценарій до стандартів американського кінематографу, і перезнімають з американськими акторами. Оригінальний фільм називався "Чарівна Марта" і зібрав у 2001 році 14 європейських нагород, чого було більш ніж досить для того, щоб звернути на себе увагу американських кінопродюсерів, а точніше Керрі Хейсен, яка взяла за режисера Скотта Хікса, з котрим вже мала досвід співпраці над картиною "Серця в Атлантиді".

Головні ролі отримали зірки Кетрін Зета-Джонс та Аарон Екхарт, навіть на роль дитини не скупились - взяли Ебігейл Бреслін, цьогорічну номінантку на Оскар, попри свій одинадцятирічний вік. А от на сценариста чомусь продюсери пошкодували грошей, взявши на переробку оригінального сценарію маловідому Керол Фучс. Саме це і стало основною причиною того, що "Смак життя" ніяких премій не отримає. Кетрін та Аарон - актори високого класу і їх гра, як завжди, на висоті, особливо Екхарта, якому довелось грати Ніка - одну суцільну вибухову емоцію, що різко контрастує зі спокійною і врівноваженою Кейт. Але навіть вони разом з режисером не змогли впоратися з тим, що зробила зі сценарієм пані Керол - з нього не лише зникли кілька основних сюжетних ліній, але й ті, що залишились, втратили цілісність і пов"язаність. Гармонічне поєднання любовної та трагічної ліній розбалансувалось, і в результаті сам персонаж Бреслін - маленька Зое, яка залишилась без матері, майже втратив сенс, оскільки основна увага віддана налагодженню стосунків головних героїв.

В результаті "Смак життя" став дуже схожим на нещодавню анімаційну стрічку "Рататуй" - там теж була абсолютно зайва через нерозкритість лінія романтичних стосунків між кухарями, але "Quod licet Jovi non licet bovi" - те, на що ніхто не зверне увагу в дитячому мультфільмі, в дорослій мелодрамі неприпустимо. Сказати, що результат вийшов поганим, звісно, не можна - актори грають гарно, романтичність наявна, навіть трохи моралі є, хоч вона і подана занадто прямолінійно, одним словом гарна романтична мелодрама якраз для перегляду вечером вихідного дня. Але це не страва римського ресторану першого класу, а всього-навсього меню нью-йоркського ресторанчику середнього класу - смачно поїсти вистачить, а от приходити ще - бажання можливо і не з'явиться.