Рецензія

Тоді ж, у 1999 році, гра потрапила до рук завзятого ігромана і, за сумісництвом, режисера Крістофа Ганса, який після чотирьох років відпочинку від роботи над непоганим бойовиком "Плачучий вбивця" з Марком Дакаскосом, знятим за мотивами японської манґи, збирався почати зйомку майбутнього, на мій погляд, шедевра в своїй ніші - "Братерство вовка". Вже тоді, за свідченням самого Крістофа, йому спала на думку ідея екранізації цієї захоплючої гри.

П'ять довгих років тривали його переговори з компанією-розробником, яка не бажала віддавати свій продукт в руки кіноробів - на той час вже було достатньо невдач з фільмами ігрової тематики. В решті-решт йому це вдалося, і Крістоф взявся за роботу. Обравши на ролі акторів, які ніколи не піднімалися вище за ролі другого плану, всі сили він спрямував на передачу атмосфери гри. Для звукової підтримки був запрошений той самий Акіра Ямаока, знімальна група кілька разів пройшла всі ігри серії уздовж і впоперек, майже дві сотні декорацій було побудовано по чотири рази кожну - для відображення різних рівнів реальності. Були використані останні досягнення з комп'ютерної графіки і створення спецефектів.

Результатом стала така повнота передачі атмосфери гри, що я в своїй шкалі відразу поставив цей фільм на першу сходинку, як найкращу екранізацію гри з усіх реалізованих на даний час проектів. Забудьте про ганьбу кіноіндустрії у вигляді "Дума" - в "Сайлент Хіллі" вас чекають всі ті монстри, які були й у грі, навіть вулиці міста передані повністю аж до надписів на вітринах. Для скорочення і повнішої передачі сюжет першої частини гри було трохи змінено - головною героїнею стала жінка, а не чоловік, але в іншому все залишилося майже таке ж саме. Атмосфера втілена настільки точно, наскільки це було можливо, спецефекти дійсно вражають. Відчуття, що режисер задався метою саме перенести гру на екран з максимальною точністю, залишивши в стороні кінонюанси, судячи з відгуків на просторах інтернету, виникло не тільки у мене. Отже навіть лише з цього погляду фільм просто не можна пропускати.

З погляду на фільм не як на екранізацію, а як на трилер, зважаючи на більший упор на передачу гри, претензії трохи є. Через урізання часу на передачу сюжету деякі моменти людям, яким не пощастило зіграти в саму гру, можуть бути незрозумілі, але загалом сюжет достатньо цілісний і навіть цікавий, хоч після "Дзвінка", "Темних вод" та інших трилерів останніх часів, новизною дивувати, звичайно, не буде. Втім, від нього цього й не чекають - вражаючих моментів у фільмі достатньо, сюжет не шкутильгає, актори грають відмінно, особливо як для того факту, що найвідоміший з них Шон Бін, і йому відведено щонайбільше десять хвилин часу. Тому і як тріллер рекомендую його подивитися.

В цілому у мене склалося таке враження, що "Сайлент Хілл" може стати найголовнішою подією в розважальній кіноіндустрії за цей рік, а Крістоф Ганс переміщується до переліку режисерів, за фільмами яких я обов'язково стежитиму більш уважно.