Симпатична репортерка зі своїм оператором знімають сюжет для нічної передачі "Поки ви спите" - цього разу про побут пожежників. Вони грають з ними в баскетбол, відвідують їдальню і приміряють спецодяг. А коли звучить сигнал - їдуть на виклик, аби повністю охопити побут звичайних героїв.

Страшно? На перший погляд - ні. Втім, так і має бути, оскільки ці тринадцять хвилин призначені для того, щоб глядач спокійно призвичаївся до "живого" стилю зйомки, адже усі події від початку і до кінця ми бачитимемо очима оператора, який знімає все наживо - з підстрибуваннями камери, пробними кадрами і всіма іншими атрибутами ручної зйомки. А от коли глядач звикне і уподобиться потенційним клієнтам передачі "Поки ви спите" - почнеться найголовніше. Однак навіть воно не дасть жодної відповіді, що ж відбувається на екрані, залишаючи нас в такому ж стані, як і героїв фільму - повної невідомості, хаосу і відчуття, що тебе покинули напризволяще...

Не знаю, чи режисер "Репортажу" Хауме Балаґеро та його друг Пако Пласа є фанатами творів Короля жанру жахів Стівена Кінга, чи ні, але вони дуже добре засвоїли cgskmyі з творчістю Кінга основи жанру - найкраще лякає невідомість. А краще невідомості лякає лише невідомість в знайомому середовищі. Наприклад, в їхньому фільмі вся дія, за виключенням перших хвилин в пожежному депо, відбувається в знайомій практично кожному мешканцю будь-якого мегаполіса на планеті Земля старій п'ятиповерхівці. В ній живуть не менш знайомі кожному люди - старі і молоді, сварливі і добрі, хоробрі і не дуже. До цього всього залишається лише додати трохи кривавих неприємностей, зняти їх в стилі кримінальної хроніки, яка є на кожному більш-менш нормальному телевізійному каналі - і готовий трилер, який зачепить за живе майже кожного. Адже все реально і життєво, хай навіть деякі померлі чомусь не помирають до кінця. І навіть дії поліції теж знайомі, бо вона, коли трапиться щось незвичайне - вб'ють в ліфті бізнесмена, накриють нарко-притон, пограбують квартиру чи знайдуть зґвалтовану дівчину - ніхто з них не скаже ані слова, даючи можливість думати вам все, на що вистачить фантазії вашої і бабусь біля під'їзду.

І навіть головну героїню підібрано надзвичайно вдало - Мануела Веласко і зовні схожа на звичайну симпатичну дівчину-вогника, яка є в кожній школі, і в яку закохані усі хлопці середніх та старших класів. І грає вона відмінно, як в спокійні моменти, так і коли їй доводиться демонструвати не лише панічний жах, а й відданість професії, перед якою цей жах доводиться долати. Втім, це для неї не надто незвичайна роль, оскільки насправді вона не лише грає в серіалах, а й веде телепередачі, тому грала Мануела практично саму себе.

Одним словом, режисери, вони ж одночасно і сценаристи, вміло використали мінімум підручних засобів для створення максимально достовірної атмосфери - не інакше, як їм допомагає якась властива іспанцям риса, завдяки якій вони, наприклад, радіють кривавій і смертельно небезпечній кориді. Ця нація відома своїм дивним для інших ставленням і до життя, і до смерті, не кажучи вже про відомий темперамент - до речі при повному дублюванні, коли знищується експресія голосів акторів, фільм втрачає дуже багато своєї привабливості.

Фактично, Балаґеро та Пласа зробили те, що ми в Україні могли отримати у вигляді "Штольні", якби наші автори підійшли до справи більш серйозно. Але сталося не так, тому ми маємо гучний провал, а Іспанія - один з найкращих фільмів жахів останнього часу, який вже отримав шістнадцять нагород і зараз перезнімається в Голлівуді. Українським же прихильникам фільмів жахів залишається сподіватися на кращі справи у вітчизняному кінематографі, а поки що - насолоджуватись жахами іспанськими.