Чак став відомий в першу чергу своїм "Бійцівським клубом" – головним чином тому, що його екранізували і про нього дізналися всі. По-друге - тому, що він пише так звану альтернативну прозу. Альтернативна проза у наш час означає "проза про огидне" - оскільки в мейнстримі прийнято писати про приємні речі і тому їх вже всі понаписувано до оскоми у читачів, то далі читачеві пропонують брати книги про неприємні огидні речі, так би мовити "літературу для пересичених задоволеннями". Від решти подібних письменників Палагнюк відрізняється відвертим висміюванням усього, що він бачить, деякими слушними міркуваннями про життя і тавруванням способу існування "середньої людини" - такий був його "Бійцівський клуб", який до речі досить суттєво відрізняється від екранізації, і такою є "Задуха". Тепер мені до рук потрапила третя книга - "Колисанка", що зовсім не схожа на його колишні творіння.

В Америці помирають діти. Просто так, без будь-яких причин дитина засинає і не прокидається - це назвали Синдромом Раптової Смерті Немовляти (СРСН). У головного героя - репортера Карла Стрейтора, так померли дитина і дружина. У другого головного героя - власниці агенції нерухомості Елен Гувер Бойл - дитина і чоловік. Кожен з них знайшов собі хобі, щоб приглушити біль втрати - Карл копітко створює моделі будинків і потім в секунду їх розтоптує, а Елен - колекціонує діаманти. Крім того у Елен ще й дивна робота - вона скуповує будинки з привидами та іншими неприємностями на зразок незмивних плям крові і відрубаних голів, що котяться по сходах опівночі, і продає їх тричі, а то й четверо разів на рік, оскільки більше місяця власники не витримують і тікають з жаху, віддаючи будинок зі знижкою. І Карл, і Елен різними шляхами здогадуються про причину смерті немовлят - їм всім читали на ніч одну дитячу книжку, а точніше один вірш, який насправді є магічною формулою, що вбиває об'єкт, на який вона направлена. І тепер з двома іншими попутниками - секретаркою Елен Моною і її бойфрендом Устрицею, вони колесять всією країною з двома завданнями - знищити всі екземпляри цієї книги і знайти оригінал, грімуар, "Книгу тіней", де є це та інші, більш сильні закляття. Причому шукає кожен її з своєю метою - Елен хоче власті над світом, Карл бажає книгу знищити, щоб не дати кому-небудь власті над світом, а Мона і Устриця хочуть світ направити у бік всепрощення, вегетаріанства та іншої дурості. Ці розбіжності природно зроблять їх ворогами, як тільки вони отримають книгу, ну а немовлята - хто там про них вже пам'ятає. Втім, вмирати вони перестануть, оскільки дитячі книжки четвірка, що психує, таки винищить, іноді разом з бібліотекарями і книжковими магазинами.

Чим мене книга найбільш здивувала – так це містичним нальотом «а-ля великий майстер жахів Кінг», таке собі перевернуте "Кладовище мертвих тварин" - там головний герой діставав можливість воскрешати, а тут вбивати одним словом. Так, є трохи фірмового палагнюківського висміювання дійсністі, є, як в "Бійцівському клубі" охочі ощасливити людство, позбавивши його того, що на їхню думку заважає людству бути щасливим, але містика у стилі "Чорнокнижника" і "Омена" все це приховує і пригнічує.

Не второпаю чому Палангнюка потягло у містичні нетрі, втім він чимало через те втратив. Хоч сама ідея володіння можливістю легко вбивати кого завгодно й цікава (і вона вже була розглянута - наприклад у фільмі "З мене досить"), проте вічний реаліст Палангнюк небагато зміг з неї вижати. Сподіваюся, що наступного разу він враховуватиме помилки і читати книгу буде цікаво - ця ж "з’їлася" мною за три години, як покет-бук жіночого роману про романтичне кохання, які купують в дорогу, щоб скоротати час.