Золото та слава даються нелегко. В Мексиці є місцевість, яку називають Цультепек. Рік тому археологи виявили там серед руїн стародавнього храму останки чотирьох конкістадорів та кількох воїнів з підкореного ацтеками племені цалькальтеків, вірних союзників іспанців, що билися за Кортеса і в Гірку Ніч, і під час різанини в Отумбі. Ацтеки провели над іспанцями обряд цумлантлі: зламали ребра, щоб витягнути серця, з'їли нутрощі, а скелети виставили на сходах храму. Приблизно так.

Зараз загублений в сельві храм Цультепека являє собою дюжину чорних каменів, що створюють коло під пекучим сонцем. Чотири століття тому індіанці-аколуа з Теласко, союзники ацтеків, заснували тут культ бога вітру Ехекальта. Зараз археологи, зокрема іспанські, намагаються відновити історію цього племені. У Теласко погана слава - в перші дні червня 1520 року ацтеки захопили в тутешній сельві п'ятдесят іспанців Кортеса та триста вірних їм індіанців. Полонених принесли в жертву, окропивши їхньою кров'ю вівтар та стіни храму. Більше про цих нещасних нічого не відомо. В третьому листі Ернана Кортеса сказано, що в Цультепеку знайшли зброю іспанців і останки їх коней. Кортес стверджує, що бачив напис вугіллям на стіні будівлі, в якій тримали приречених на смерть полонених: "Тут мучився злощасний Хуан Юсте".

Гадаю, що від мене тепер чекають політично коректного коментаря, на зразок того, що кожен дістає по заслузі, а експедиції за чужим золотом смертельно ризиковані. Завоювання Мексики обернулося справжнім страхіттям, звіриною жорстокістю воюючих сторін і непомірною пожадливістю іспанців. Індіанці втратили свободу. Все це добре відомо. Про це я дізнавався із книг, від друзів, від самої землі Мексики. Та все ж, коли бог вітру грає на своїй флейті серед каменів Цультепека, не можна не здригнутися, згадуючи про долю Хуана Юсте і його товаришів.

Не тому, що ми співчуваємо їх долі. Врешті-решт, доля тих, хто покинув невдячну Іспанію магнатів і святенників та вирушив на завоювання Перу або Мексики, була всього лише лотереєю. Ризикована справа, в яку вони вплуталися, давала дві можливості: вбивати або бути убитим. Одні швидко розбагатіли, а інші, потерпаючи від лихоманки, у важких латах, вкритих багнюкою та кров'ю, билися з індіанцями і програли. І вороги потягнули їх в храм, де вже чекав жрець з обсидіановим ножем: "Отримуй своє золото, приятелю!".

Стоячи на сходах Цультепека, я не відчував жалю до Хуана Юсте і його товаришів. Скоріше я їм співчував - цим сміливцям, нашим співвітчизникам, які, не вдовольнившись правом лизати чоботи знатних панів і померти в убогості, вирушали в небезпечну подорож у пошуках золота або лютої смерті. Так писалася історія, кривава і велика.

Прочитайте донесення Кортеса або спогади хороброго солдата Берналя Діаса дель Кастіліо, і ви зрозумієте, що я маю на увазі. Злощасні Хуан Юсте та інші відчайдушні сміливці ризикували власним життям, щоб відшукати Ельдорадо. А ми, їх нащадки, дивимося мильні опери і готові продати душу за філіжанку бридкої кави з молоком.