Я все думаю про справжніх чоловіків - чоловіків з голови до ніг, як казала моя бабуся. Нагадая, що тиждень тому я отримав ноту Комітету розгніваних читачок, з якою був змушений цілковито погодитися. У ній говорилось, що, окрім Харрісона Форда, в Голлівуді не залишилось справжніх чоловіків. Реальність в цьому відношенні нічим не відрізняється від кіно.

Я знаю одну сеньйору, чарівну блондинку. Вона ходить на високих підборах і вміє носити джинси, як не зможе жодна з телегероїнь, що проводять півжиття за столиком кав'ярні. За її словами, філіжанка кави та цигарка - одні з небагатьох речей в нашому паршивому житті, котрі чогось варті. Ця пані, справжня інтеллектуалка, п'ятихвилинна бесіда з якою примушує чоловіків усвідомлювати свою повна нікчемність, обожнює обшарпані бари з цинковими шинквасами. В таких місцях на стінах висять світлини футбольних команд та календарики з красунями. Робітники заходять туди в обідню перерву з'сти миску локшини з квасолею. Кожен вечір моя знайома виходить з палітурної майстерні в старому Мадриді, в якій щодня безперервно реставрує обкладинки "Поетік" Арістотеля і "Життів" Бенвенуто Челіні, і, старанно обходячи стороною розташовані в окрузі елегантні бари, вирушає на пошуки забігайлівки для вуличного наброду. А потім мовчки палить в компанії черношкірого торговця мотлохом, п'янички з будинку навпроти і малярів з найближчої майстерні, відчуваючи себе найщасливішою жінкою на світі.

Якось ми заглянули в бар на бензоколонці в промисловій зоні. По телевізору йшов футбол, між столиками ходив офіціант з татуюванням на зап'ястку, робочі і водії вантажівок попивали коньяк. "Ось місце, яке повинне тобі сподобатися", - відмітив я. Її відповідь могла стати епіграфом до моєї статті: "Тільки тут ще можна зустріти нормальних чоловіків". Сказавши це, вона відсьорбнула кави і запалила чергову цигарку. Виявилось, вона вже не один рік проводить час в таких барах - барах для пролетарів, як вона їх називає, серед спітнілих роботяг із брудом під нігтями, що запивають анісівку коньяком, тютюнового диму і розмов про футбол, в атмосфері органічної мужності."В таких місцях я в безпеці, - розповідала моя співбесідниця. - Ніякого дискомфорту. В них мене жодного разу не ображали ні жестом, ні словом. Навпаки, у присутності пані такі хлопці щосили демонструють хороші манери. Виходить досить ніяково, але так зворушливо".

Для порівняння моя подруга розповіла про відвідини зовсім інших місць, дорогих і престижних барів, постійні відвідувачі яких, суцільно менеджери і модні дизайнери, всі як один при краватках і мобільних телефонах, що сиділи з таким виглядом, ніби прямо в той момент ухвалювали доленосні для всього світу рішення, починали витріщатися на неї, варто було їй з'явитися в дверях. Одна усмішка такого завойовника сердець здавалася образливішою, аніж ризикований комплімент водія вантажівки. В дорогих барах завжди доводилося бути напоготові: їх відвідувачі були розпещеними, жорстокими боягузами. Кожен уявляв себе Томом Крузом або Кіану Рівзом. Який-небудь ідіот неодмінно починав лізти з розмовами: "Гей, мала, де я міг тебе бачити?" або норовив пригостити випивкою, хоча ніхто і не думав просити його про це. Тоді моя знайома поволі піднімалася і з упевненим, крижаним презирством, на яке здатні тільки жінки, говорила вголос або одним поглядом: "Відвали, йолопе!".