Я в захваті і від самої фотографії, і від підпису під нею. Картинка трапилася мені в одному журналі. Я вирізав її і прикріпив кнопками над комп'ютером. На фотографії зображений звичайний селянин з широко відкритим ротом, виделкою в одній руці і ножем в іншій. Перед ним чудова теляча котлета, ідеального розміру, як слід просмажена, канонічна, з відповідною випадку пляшкою вина. А підпис ще кращий за картинку. "Всі ми помремо", - мурмотить суб'єкт, не припиняючи жувати. Він надзвичайно задоволений життям.

Що ж, не найгірша життєва позиція. Хай там як, продовжуй їсти котлети, а коли минуть роки і лікарі скажуть, що твій мозок ось-ось потече з вух, можна буде з'їсти останню відбивну, викурити цигарку, купити в Англійському Дворі бейсбольну биту і піти в гості до міністра сільського господарства або охорони здоров'я, а якщо вийде, то і до самого прем'єр-міністра. В Іспанії міністрів, які провинилися, не відправляють у відставку, а переводять в інше міністерство. Отже буде нескладно відшукати їх, щоб виразити свою - хрясь! хрясь! - подяку.

В чомусь пан з котлетою має рацію. Не варто присвячувати своє життя скрупульозному обчисленню калорій і перетворювати обережність на параною. Так недовго і з голоду здохнути, як той розведений чоловік, у якого не було консервного ножа. Окрім того, якщо задуматися, виходить, що в житті завжди вистачало епідемій чуми, холери, віспи, інфекцій, паразитів, отруйних грибів та інші неприємностей, проте раніше нікому не приходило в голову піднімати скандал через якусь смерть. Йому не пощастило і справі кінець. Раніше загибель людей, навіть масова, виникала через природні причини і пояснювалася божественною волею. Тих же, хто піднімав руку на ближнього, хапали і підсмажували на міській площі або четвертували кіньми. Тепер жадібних комерсантів і нечесних чиновників ніхто не четвертує, на превеликий жаль. Їм виділяють державні субсидії і підтримують всі їхні рішення, аби уникнути урядової кризи і не осоромитись перед європейцями. В іншому життя змінилося не так вже й сильно.

Відверто кажучи, ми перетворилися на типових білоручок. Ніхто не хоче працювати, всі панічно бояться страждань і категорично відмовляються вмирати. Ми не п'ємо, не палимо, півгодини вивчаємо етикетку, перш ніж покласти банку в корзину для покупок. Все повинно бути стерильним, без кольору, смаку і запаху, щоб ми благополучно дожили до глибокої старості. Тоді дітки зможуть здати нас в богадільню, де ми благополучно протягнемо ще років двадцять, в приємній компанії бандажів і зондів, дивитимемося "Томболу", співпереживаючи шоферові Росіто, їсти пюре і крадькома щипати доглядальниць. Суб'єкт з котлетою намагається нагадати нам забуту, але важливу істину: обережність не рівня одержимості. Всі ми помремо одного прекрасного дня. Впродовж століть люди протистояли випробуванням, які випадали на їх долю волею випадку або через веління часу, а потім сходили в могилу, як зійдемо і ми, з відбивною чи без. А ви як думали? І нічого здіймати гамір.