Хотілося б підкреслити два важливих принципи, які знайшли своє місце в назві. По-перше, йдеться про Систему природного оздоровлення. Підкреслюю - Систему. Іншими словами, якщо ви хочете бути здоровими - запасайтесь терпінням і волею не на тиждень чи місяць, а на все життя. Вас чекає тяжка праця по перебудові своєї психології та способу життя. Вам доведеться відмовитися від багатьох шкідливих звичок і набути нових, корисних. І, нарешті, найголовніше - знову відчути себе частиною природи, хоча тут вас чекають найбільші труднощі, оскільки вся сучасна цивілізація заснована не на гармонії з природою, а на конфронтації з нею.

Друге, на що вважаю потрібним звернути вашу увагу у визначенні системи оздоровлення, це слово Природного. Воно означає необхідність дотримуватися тих законів природи, які визначають наше буття. А вони існують. Ще в першій чверті століття академік В. І. Вернадський висловив думку про те, що людство на Землі та жива і нежива природа, котрі його оточують, складають щось єдине, що живе за загальними законами природи. Оскільки в пізнанні цих законів ми просунулися не дуже далеко, це неабиякою мірою сприяло тому, що розвиток цивілізації набув потворного характеру. Відбулося зрушення уявлень про норми життя, що впритул підвело людство до загрози самознищення. Сигнали екологічного лиха йдуть з усіх боків, знизилася тривалість життя людей. Причому розрив між існуючою та природною тривалістю життя людини сягає не менше 90-100 років. Звідки взялася ця цифра?

Вивчаючи живу природу, біологи давно звернули увагу на таку закономірність: період від народження тварини до її дорослішання складає, залежно від виду, 1/7-1/17 частину загальної тривалості життя. Нескладні підрахунки показують, що коли людина дорослішає, скажімо, до 22 років, то відпущений їй природою вік - щонайменше 154 роки.

Проте дійсність поки погано узгоджується з цим. Значить, або наші розрахунки помилкові, або існують інші причини, котрі перетворюють нас до 60-70 років на руїни. Перше припущення можна відразу виключити, оскільки число довгожителів, які дожили до 100 і більше років, на Землі достатньо велике, аби не вважати це випадковістю.

Здоровий організм - це система з автоматичним управлінням процесами життєдіяльності, яка здатна до саморегуляції. Така динамічна біологічна система настільки складно влаштована, що на нинішньому рівні наших знань залишається недостатньо доступною для повного розуміння. Тим важливіше для нас виявити і описати хоч би доступні об'єктивні ознаки здоров'я, що, у свою чергу, дозволяє нам не лікувати хвороби, які вже прийшли, а шукати і знаходити ті умови, в яких організм зможе повною мірою реалізувати свою здатність до саморегуляції і самовідновлення.

Найважливішу роль в збереженні здоров'я грає налагодження процесу харчування. Тут важливо пам’ятати, що організм людини запрограмований природою на певні види їжі, головним чином рослинного походження. Це зумовлено природними анатомо-фізіологічними особливостями її організму. Порушення постійності видового харчування є причиною численних хвороб. Проте в процесі свого розвитку людина все далі відходить від закладеної в неї програми видового харчування, розширюючи її за рахунок продуктів тваринного походження і синтезованих речовин. З одного боку, це, поза сумнівом, розширило її можливості в боротьбі за виживання. З іншої - стало причиною багатьох відхилень від норм фізичного здоров'я, оскільки споживання в їжу м'яса та риби стало можливим за рахунок адаптаційних резервів організму.

Величезний збиток здоров'ю людини наносять поширені уявлення про їжу, як про єдине джерело компенсації енергетичних витрат людини. Я називаю їх теорією «паровозного котла». Суть теорії досить проста - в її основі лежить уявлення, ніби енерговитрати людського організму компенсуються виключно за рахунок споживання енергії поживних речовин. Ця енергія виникає в процесі "горіння" при розриві хімічних зв'язків. Людина «завантажує» необхідну кількість поживних речовин в «котел» свого організму, де вони згорають, а енергія, котра вивільняється при цьому, компенсує всі енергетичні витрати.

Розроблена і методика підрахунку кількості енергії, що виділяється різними продуктами харчування. Вона визначається шляхом їх спалювання і підсумовування об'ємів отримуваного тепла. Ґрунтуючись на цій теорії, медики рекомендують з'їдати в день 80-100 грамів білків, 80-100 грамів жирів, 400-500 грамів вуглеводів. В перекладі на продукти це близько півкілограма м'яса та 1,5-2 кілограма овочів, круп, цукру і хлібних виробів. Правда в наші часи такі рекомендації вчених слід сприймати як ненаукову фантастику.

Сама я ось вже більше 50 років обходжуся набагато меншою кількістю. Відчуваю себе прекрасно. На свої літа мені якраз панчішки в'язати, а я постійно рухаюсь. Тільки за останні роки чотири рази пішки перетнула жаркі піски Центральних Каракумів і Кизилкумів, з групою однодумців зробила пішу подорож з Нальчика в Піцунду, подолавши чотири гірські перевали. Усі 23 дні, що ми знаходилися в дорозі, наш денний раціон складав 50-100 грамів гречаної крупи і 100 грамів сухофруктів. У Піцунду увійшли такими ж бадьорими, як і в перший день подорожі, тоді як наші випадкові сусіди-туристи, що пройшли той же шлях, буквально падали з ніг від втоми. Не «багатшим» був наш стіл під час подорожей Алтаєм, Тянь-Шанем та Паміром.

Приведу факт, який має навести вас на серйозні роздуми. Як відомо, немовля, харчуючись виключно материнським молоком, за 180 днів подвоює свою вагу. Намагаючись якось пояснити цей феномен, «калорійщики» пускаються в роздуми про високу калорійність материнського молока. Як же насправді? В 100 грамах молока міститься всього 2 грами білка і мізерна кількість жирів та вуглеводів. Якщо перерахувати раціон немовляти на кілограм його ваги, то виявиться, що по калорійності він схожий з харчовим раціоном найбіднішого жебрака. А немовля, не дивлячись на це, росте на очах.

Пригадаємо усім відомого яка, котрий живе в суворих умовах високогір'я. Чим він харчується? Травою і лише травою. Тоді як це могутня тварина, у якої жирність молока сягає 12 відсотків. Для порівняння скажу, що у людини вона складає всього 2 відсотки. Як нижче 3000 метрів над рівнем моря не спускається, на таких висотах трава росте між камінням ріденькими кущиками та до того ж ще взимку завалена великим шаром снігу. Я сама не раз була в горах і бачила все це на власні очі. Якам доводиться буквально видобувати свій мізерний харч, розриваючи копитами замети. Ні про яку калорійність харчування тут говорити не доводиться. Тим часом нас запевняють, що тільки калорії поживних речовин компенсують енерговитрати організму.

Приклад цей переконує в тому, що будь-якому організму необхідне і корисне тільки те харчування, яке призначене йому природою. Уявіть, що б трапилося, почни ми годувати яка м'ясом чи салом? Не є виключенням і людина. Хоча в процесі боротьби за виживання вона почала вживати в їжу м'ясо тварин, воно не стало для неї видовим продуктом харчування. Запитаєте, чому? Подивиться на себе в дзеркало: чи є у вас гострі ікла та кігті, як у хижаків, котрі харчуються виключно м'ясом? Більше того, як лікар скажу вам, що і шлунок у вас не круглий, і кишковий тракт набагато довший, ніж у хижаків, і скільки б століть ми не харчувалися м'ясом, ми знов і знов народжуємося з тими ж анатомо-фізіологічними особливостями, що і на початку свого еволюційного розвитку. В нашому організмі істотно змінюються лише будова і функції головного мозку. До кінця XX століття ми стали значно розумнішими, аніж наші первісні предки доісторичного періоду.

Отже, чому людина продовжує їсти м'ясо? Причин тут кілька. Перша і головна полягає в її психологічному настрої, що закріпився в результаті багатовікової звички, котра передавалась з покоління в покоління. Причому її не доводиться культивувати штучно, достатньо того, що з дитинства людина починає харчуватися «як усі». Існує й інша причина того, що людство продовжує чіплятися за свої помилки. Це неприпустимо низький рівень знань про власний організм, про його здатність до саморегуляції і самовідновлення. Причому цей рівень характерний і для неспеціалістів, і для фахівців-медиків.

Як, поза сумнівом, помітив читач, значне місце в першому розділі відведене проблемі харчування. Чому? По-перше, тому, що склад спожитої людиною їжі значною мірою визначає хімічний склад клітин її організму. А це, у свою чергу, прямо впливає на всі інші процеси: газообміну, терморегуляції та мислення. Друга причина, через яку я приділяю велику увагу харчуванню, полягає в тому, що жодна інша сфера життєдіяльності людини не пов'язана з такою кількістю псевдонаукових уявлень, що межують з марновірствами, і не в останню чергу тому, що цілісної науки про харчування все ще в людському суспільстві не створено, хоча серйозні кроки в цьому напрямку зроблені.

Головна нині теорія збалансованого харчування, основу якої складають середньостатистичні дані про звичний раціон німців в середині позаминулого століття, не дає відповіді практично на жодне питання, пов'язане з очевидним фактом: раз людина щодня витрачає енергію і на роботу, і на функціонування самого організму, необхідно компенсувати його енерговитрати, але як? Тільки за рахунок енергії, що вивільняється в результаті розриву хімічних зв'язків поживних речовин - так вважають «калорійщики».

Калорійна теорія не залишає в питаннях харчування місця плюралізму. Логіка її міркувань по-солдатському прямолінійна - добовий раціон харчування людини за розрахунками повинен складати в середньому 2500-3000 кілокалорій і сперечатися тут нема про що. Впевнена, що сперечатися все ж таки є про що.

В першому розділі я називала деякі цифри, повторю їх. Медики-«калорійщики» рекомендують споживати в день в середньому 80-100 грамів білків, 80-100 г. жирів, 400-500 вуглеводів. Якби якийсь громадянин вирішив перейти виключно на рослинну їжу, але керувався при цьому названими нормами, йому довелося б з'їдати приблизно 10-20 кілограмів овочів, фруктів та зелені на добу. Якщо врахувати, що наш шлунок вміщує близько 300-400 грамів їжі, то вегетаріанцеві довелося б жувати, не зупиняючись, весь день безперервно.

Тим часом весь досвід мільйонів людей, котрі відмовилися від споживання тваринних білків, тобто м'яса і риби, яєць і молока, свідчить про те, що нічого подібного не відбувається, що вегетаріанці їдять внітрохи не більше за «нормальних» людей, котрі не уявляють своє життя без м'яса. А це означає тільки одне: людина, котра споживає виключно рослинну їжу, отримує кілокалорій набагато менше за рекомендовану «калорійщиками» кількість, що свідчить про неповноцінність теорії, що відстоюється останніми.

Ми зупинилися на тому, що перед ними постала дилема, як «втиснути» 3000 кілокалорій в прийнятну з точки зору здорового глузду кількість продуктів. Вихід був знайдений в їх концентрації і оптимізації. Вихід, рятівний для теоретиків і згубний для нас з вами. Хід їх думки загалом зрозумілий - якщо цукор, що міститься в 100 грамах цукрового буряка, дасть нам всього 40 кілокалорій, то чи не краще виділити його в чистому концентрірованном вигляді і отримати вже близько 600 кілокалорій на тих же 100 грамів. Те саме і з м'ясом: перероблене на жирну шинку воно дає 700 кілокалорій. Ви можете перебрати так всі продукти харчування, що виходять з цехів підприємств харчової промисловості, і переконатися, що вони, ці підприємства, призначені виключно для знищення повноцінних, необхідних людині продуктів і перетворення їх у висококалорійні, але позбавлені життя, обмеженої придатності органічні речовини. В зв'язку з цим доречно нагадати, що багато вчених з світовим ім'ям вважають саме концентрацію продуктів і оптимізацію раціону причиною багатьох хронічних захворювань, які перемагають людство.

Пропоную вам розв'язати невелику задачку. Відомо, що кожну добу в організмі людини розпадається близько 300 грамів білків. З проведених мною експериментів відомо також, що учасники піших переходів через пустелі, надмарафонці, гірські туристи та альпіністи, про яких я не раз вже розповідала у пресі, отримували не більше 10-20 грамів білків на добу, виконуючи важку і тривалу фізичну роботу. Окрім того, нам відома точка зору прихильників теорії збалансованого харчування, котрі вважають, що потреби людини в поживних речовинах задовольняються виключно за рахунок продуктів харчування. Питання: з яких же джерел поповнюється насправді нез'ясовний з позиції сучасної біології дефіцит білків? При цьому слід пам'ятати, що йдеться не про якусь другорядну речовину, без якої ми в крайньому випадку могли б і обійтися. Білки складають основу процесів життєдіяльності нашого організму, беруть участь в побудові його тканин і клітинних структур, ферментів та гормонів.

Неважко підрахувати, що коли вага тіла людини, котра виконує рекомендації Системи Природного Оздоровлення, складає, скажімо, 60 кілограмів, то приблизно через 200 днів від неї не повинно залишитися нічого. Хоча, зрозуміло, до цього не дійде, оскільки смерть настане набагато раніше.
Будь-якій розумній людині зрозуміло, що насправді ніякого дефіциту білків немає, існує лише дефіцит знань про процеси, котрі відбуваються в глибинах нашого організму. Але розуміння цієї істини не знімає питання про джерело поповнення білків, що витрачаються нами, з порядку денного. І якщо відповідь на нього наука нам не дає, спробуємо використати логіку та здоровий глузд. Тим паче, що деякі мітки на шляху логічних висновків розставлені нашими попередниками.

Почнемо з безперечних, науково доведених фактів. Ми знаємо, що до складу білків входять азот, кисень, водень, вуглець і деякі інші хімічні елементи. Всі вони є у великих чи малих кількостях в земній атмосфері. В повітрі, яким ми дихаємо, міститься близько 79 відсотків азоту, майже 21 відсоток кисню, вуглекислий газ, гелій та багато інших газів.

Довгі роки вважалося, що рослини і тварини засвоювати вільний азот атмосфери не можуть. Такою здатністю наділялися лише деякі види бактерій, котрі живуть у грунті. Стверджувалося, що вони і є чи не єдиними постачальниками зв'язаного азоту рослинам, які виробляють з нього рослинні білки. Тварини, харчуючись рослинами, переробляють рослинні білки на тваринні. Людина, вживаючи в їжу плоди, рослини і травоїдних тварин, отримує таким чином весь спектр необхідних їй білків.

Проте останні дослідження не залишили від цієї примітивної схеми каменя на камені і ще раз довели, наскільки безплідні і шкідливі спроби засунути природу в прокрустове ложе наших мізерних знань. Було доведено, зокрема, що зелена маса рослин на 9/10 складається з фіксованої енергії Сонця і газів атмосфери, у тому числі і за рахунок засвоєння газоподібного азоту.

Але, можливо, рослини - не єдиний вид складних живих організмів, здатних безпосередньо засвоювати атмосферний азот і будувати з нього білки? Дослідження деяких вчених дають підстави стверджувати, що це не так. Перше насіннячко сумніву посіяв ще І. М. Сєчєнов, котрий встановив, що в артеріальній крові, збагаченій газами атмосфери, азоту міститься помітно більше, ніж у відпрацьованій венозній. Учений не дав відповіді на питання, що ж відбувається з азотом в нашому організмі. Та й наївно було б чекати цього, враховуючи низький рівень технічного оснащення лабораторій наприкінці минулого століття. А ось чому цією проблемою не поспішає зайнятися сучасна біологія - сказати важко.

Проте, завдяки роботам окремих ентузіастів можна стверджувати, що наш організм поповнює білки, що витрачаються, в тому числі за рахунок засвоєння газоподібного азоту. Дуже шкода, що свого часу повз увагу більшості вчених пройшла книга чудової людини, «дослідника від бога» М. І. Волского «Фіксація азоту складними рослинами і тваринами», що вийшла 1970 року в Горькому. Серією простих і дотепних дослідів він довів, що процес, сформульований ним в заголовку книги, дійсно відбувається. Назву тільки деякі з них.

Михайло Іванович ставив рослину під скляну сферу і видаляв звідти азот. Рослина вмирала, як кажуть, просто на очах. З ембріонів складних тварин, що розвинулися в таких же умовах, народжувалися мутанти. Наочно демонстрували це досліди з курячими яйцями, де ембріон курчати, здавалося б, від початку забезпечений всім необхідним для нормального розвитку.

Слід сказати, що роботи М. І. Волского в якійсь мірі сприяли успіху наших досліджень, що здійснювались на космічних кораблях та орбітальних станціях. Саме Михайло Іванович зміг переконати С. П. Корольова в тому, що в складі повітря, котрим дихають космонавти, в жодному випадку не можна замінювати азот гелієм, як це хотіли зробити.

На той час я працювала в Інституті космічних досліджень АН СРСР, і експерименти М. І. Волского привернули мою увагу. Я поїхала в Горький, щоб особисто познайомитися з ним, і побачила цікаву людину, якій чудовий розум дослідника дозволив вийти за рамки обраної ним спеціальності (він був на той час вже доктором технічних наук, завідував кафедрою в Горьковському університеті) і успішно працювати в області біології. У Михайла Івановича була невеличка лабораторія, яку він довгі роки устримував за рахунок особистих заощаджень. Правда, коли я познайомилася з програмою досліджень, які проводилися в ній, відразу ж звернула увагу на те, що значна їх частина була присвячена вивченню вже відкритого і доведеного десятки років тому.

Тоді ж я запропонувала поставити новий дослід. Справа в тому, що М. І. Волский в п'ятигодинному експерименті визначив - повітря, що видихається, збагачується азотом. Постало питання: чому? Чи не відбувається це в результаті розпаду надмірно спожитих білків їжі? Щоб перевірити це припущення, я запропонувала досліджувати дихання людини, яка харчується відповідно до норм моєї програми харчування. Отримала згоду на участь в експерименті одного з своїх пацієнтів Еберліна, який суворо дотримувався вимог видового натурального харчування. Дослід проходив в лабораторії МДУ ім. М. В. Ломоносова. Ми виявили, що людина, котра харчувалась за моєю системою, впродовж всіх п'яти годин, протягом яких тривав експеримент, поступово знижувала кількість азоту в повітрі, яке видихала. Таким чином, наші припущення про те, що в першому досліді джерелом підвищеного вмісту азоту в повітрі, що видихається, є білок їжі, підтвердилося. Пам'ятаю, жартома сказала тоді, що людині більше нічого робити, як тільки збагачувати атмосферу Землі азотом.

Ми вирішили продовжувати дослідження з іншими моїми пацієнтами, я вже підібрала для цього жінку, але виявилось, що розміри її шиї не підійшли до скафандра, який використовувався в дослідах, і дослідження тимчасово були припинені. А потім трапилося трагічне - Михайло Іванович пішов з життя, і перспективний напрямок наукового пошуку на довгі роки затих. Довгий час дослідження М. І. Волского відстоював його син. Чималий внесок до вирішення проблеми внесли вчені, пов'язані з ветеринарною наукою, зокрема, академік Гулій, який звернув увагу на пряму залежність величини приросту тварин від концентрації вуглекислоти та її з'єднань.

На жаль, через інертність «великої» науки та академічних інститутів вивчення проблеми поповнення білків, які витрачаються організмом, шляхом фіксації атмосферного азоту залишається справою талановитих унікумів. Адже вирішення цієї проблеми дозволило б докорінно змінити всі наші погляди на харчування, на забезпечення білкового балансу людського організму.

Цей заголовок - не жарт, мета якого потішити читача. Наша психіка і органи травлення настільки тісно між собою пов'язані, що інколи важко зрозуміти, хто в цьому тандемі лідер, хто визначає життєву позицію, смаки і звички, ритм життя зрештою.

Чи можна якось зробити видимою для нас таємничу роботу підсвідомості, яка виконується в недоступних глибинних структурах головного мозку? Можна, і допоможе нам в цьому дослід, поставлений великим І. П. Павловим. Я іноді демонструю його в своїх лекціях. Питаю аудиторію - що відбудеться, якщо дати людині в ложечці чистісінький річковий пісок. Виділиться слина чи ні? Відповіді дають самі різні, але більшість, як правило, не знає. Таким чином, свідомість на результати досліду вплинути не може, своє слово повинна сказати підсвідомість. І вона говорить його голосно і недвозначно: слина виділяється. Але яка? Це чистісінька вода, без домішку ферментів. Тепер дамо людині ложку сухарних крихт, які зовні нічим не відрізняються від піску. Слина виділиться густа через присутність в ній птіаліну - ферменту, який перетворює крохмаль на цукор.

Спробуємо поставити підсвідомість у безвихідь і ускладнимо дослід. Дамо піддослідному ті ж сухарні крихти, але підсолоджені. Слина виділиться рідка, бідна птіаліном. Солодкий смак сухарів дав підсвідомості сигнал, що крохмаль, котрий міститься в них, вже перетворений на цукор і фермент не потрібен. «Але насправді це не так, - скаже розчарований читач. - Значить підсвідомість можна обдурити?» Звісно можна, і ми з успіхом робимо це принаймні тричі на день. Природа не змінює свої закони залежно від чесності або нечесності людини, не пристосовує їх до наших витребеньок. Це вже наша з вами турбота, чи будемо ми виконувати її розпорядження, чи віддамо перевагу колективному самогубству. Поки що справа йде до другого. Ну, скажіть на милість, якому генію прийшла в голову ідея пригощати нас так званими «калорійними» булочками?

Багато хто, ймовірно, чув термін «захворювання шлунково-кишкового тракту». Тим самим нам наче дають зрозуміти, що процес травлення починається в шлунку. Насправді, і ми вже переконалися в цьому на досвіді з піском, справа йде не так. Обробка їжі починається вже в роті. Звідси по стравоходу вона поступає в шлунок, з шлунка - в дванадцятипалу кишку, в яку «впадають» протоки печінки і жовчного міхура, з дванадцятипалої кишки - в тонку, потім в товсту і, нарешті, в пряму. У кожному з відділів травного тракту своє середовище. В роті - лужне, в шлунку - кислотне, в дванадцятипалій кишці - знову лужне і т.і. Від відділу до відділу лужність і кислотність змінюється. Оскільки у пересічного громадянина знання не поширюються далі підвищеної чи зниженої кислотності в шлунку, що викликає неприємні відчуття і цілком логічні побоювання, він і не замислюється над тим, що відбувається після того, як їжа покинула шлунок і потрапила до кишечника. А відбуваються там вельми цікаві речі. Почнемо з того, що задамося питанням: яким чином лужне і кисле середовище зберігаються в своїй постійності в різних відділах травного тракту? Відповідь на це питання дасть нам розгадку багатьох наших хвороб.

Справа в тім, що наскрізного кишечника-коридору, яким його багато хто собі уявляє, не існує. Я б порівняла його з відсіками підводного човна, відокремленими один від одного водонепроникними перегородками з дверима-клапанами. От вони і не дають кислим і лужним середовищам вступати в контакт одне з одним. Один з найбільш важливих клапанів той, що відокремлює шлунок від дванадцятипалої кишки. Адже саме в цих відділах тракту саме кисле і саме лужне середовища. У перекладі з латині його назва означає «сторож». Коли до мене звертається людина зі скаргами на біль в шлунку чи дванадцятипалій кишці, я насамперед перевіряю, чи не залишив «сторож» двері прочиненими. Адже окислена перетравлена маса проникає туди, де їй зовсім не місце - в дванадцятипалу кишку і викликає її захворювання, а також хвороби печінки, підшлункової залози і відділу травного тракту нижче - тонкої кишки. Жовч же може забризкуватися з дванадцятипалої кишки в шлунок, змиваючи з його стінок захисний слиз. Тоді кислоті дуже просто роз'їсти це місце і викликати виразкову хворобу. Аналогічні явища мають місце в тонкому і товстому кишечнику, в прямій кишці, якщо клапани між ними «несправні».

Що ж може викликати захворювання клапанів? Перш за все неправильне харчування, не властиве людині як виду. Я маю на увазі споживання тваринних білків, тим паче в суміші з продуктами рослинного походження. Це, як і у випадку з підсолодженим крохмалом, ставить наша підсвідомість у безвихідь. Якщо м'ясо перетравлюється до 8 годин, овочі - близько чотирьох, а фрукти - годину, і для кожного виду продуктів існує своя програма послідовного включення в роботу розділів шлунково-кишкового тракту, то що виходить, якщо ви з'їли, скажімо, шматок качки чи гусака, запеченого в духовці з яблуками, картоплею і чорносливом? Жоден комп'ютер, навіть такий «надрозумний», як наша підсвідомість, не може змусити працювати органи травлення по трьом програмам одночасно. Він вибирає одну, найпотужнішу. Її відрізняє надвисока концентрація кислотно-лужного середовища, збільшені навантаження на стінки шлунку і кишечника. А оскільки змішана їжа займає в нашому раціоні основне місце, то й органи травлення постійно працюють у форсованому режимі і раніше відведеного терміну виробляють свій, як кажуть автомобілісти, «моторесурс».

Чи варто дивуватися з того, що у одних раніше, у інших пізніше настає час, коли і «сторож», і інші клапани починають погано відноситися до своїх обов'язків? Тому, коли мене питають, як бути, я відповідаю однозначно: повністю виключити тваринні білки з свого раціону. Повністю і назавжди. Якщо, звісно, хочете бути здоровим. Можливі лише рідкісні виключення в свята і дні м'ясоїда.

У відповідь мені нерідко нагадують висловлену Енгельсом думку про те, що людина стала людиною тільки після того, як почала полювати і споживати в їжу м'ясо вбитих нею тварин. Дійсно, м'ясопродукти висококалорійні і вживання їх людиною дозволило різко скоротити час на пошуки їстівних плодів, злаків та коріння. Перед нею відкрилася можливість для самовдосконалення. Але якою ціною? Ціною погіршення здоров'я і зниження довголіття.

Прихильники теорії збалансованого харчування стверджували і продовжують стверджувати, ніби існують амінокислоти, які в людському організмі не виробляються, але без яких вона існувати не може. Їх так і стали називать - незамінні. Доводилося також, що ці амінокислоти містяться тільки в тваринному білку, тобто в м'ясі, тому людина просто зобов'язана його споживати, аби не померти. Академік А. М. Уголєв і його співробітники за допомогою серії експериментів встановили, що орган, котрий виробляє незамінні амінокислоти, в нашому організмі є - це товстий кишечник. Точніше не сам кишечник, а квартиранти-мікроорганізми, котрі мешкають в ньому. Саме вони, споживаючи частину поживних речовин, які поступають в товсту кишку з рослинною їжею, перетворюють їх в процесі своєї життєдіяльності на необхідні нам амінокислоти та вітаміни.

Особисто для мене ніяких сумнівів не залишилося після розробленого і поставленого за моєю методикою експерименту з надмарафонцями. Кілька слів про сам вид спорту. На відміну від звичайного марафону, дистанція якого складає 42 кілометри 195 метрів, надмарафонці долали за 7 днів 500 кілометрів - по 70-72 кілометри на день. Це граничне для людського організму навантаження дорівнює найважчій фізичній роботі. І надмарафонці, і зайняті такою працею люди витрачають на день до 6000 кілокалорій.

Суть експерименту полягала в тому, що в групу з 40 надмарафонців я включила кілька підготовлених за моєю методикою спортсменів. Перші харчувалися за раціонами, складеними спеціалістами-«калорійщиками» і споживали на добу приблизно 190 грамів білку, близько 200 грамів жиру і 900 грамів вуглеводів, що в перерахунку і давало ті самі 6000 кілокалорій. Набір продуктів повністю відповідав уявленням «теоретиків» і складався з м'яса у всіх мислимих видах, локшини, макаронів та солодощів. Спортсмени, що входили до моєї групи, отримували на добу 28 грамів білку, 25 грамів жиру, 180 грамів вуглеводів, що за прийнятою «калорійщиками» методикою розрахунку відповідало 1200 кілокалоріям. Продукти були повноцінними, енергоємними і зберегли свої природні властивості: буряк так буряк, а не концентрат. Свіжа зелень, фрукти, овочі, цілі зерна злакових, крупи. Суворо дотримувалася гігієна харчування.

Для надмарафонців першої групи всі ці тонкощі, що становлять невід'ємні елементи культури харчування людини, в розрахунок не приймалися, оскільки теорія збалансованого харчування інших богів, окрім кілокалорій, не визнає. У всьому іншому - у фізичних навантаженнях, режимі дня жодних відмінностей між учасниками експерименту не було. Порівняльний аналіз, проведений фахівцями інституту фізкультури, показав, що мої вихованці виявилися витривалішими і найцікавіше - не лище не втрачали вагу, але і трохи її набрали.

А ось витяг з протоколу, що зафіксував результати іншого експеріменту - чотириденного пробігу Академгородок-Барнаул, в якому брали участь 13 членів клубу любителів бігу Сибірського відділення АН СРСР. На день вони пробігали по 50 кілометрів, витрачаючи на кожен кілометр 4-5 хвилин. «Щодня до і після бігу, - вказано в документі, - проводилось зважування учасників з точністю до 50 грамів. За час пробігу троє зберегли вагу без змін, четверо додали у вазі від 0,7 до 2 кілограмів». Щоб читач повною мірою оцінив значення цього факту, скажу, що марафонці, котрі харчуються за нормативами застарілої теорії, за одне змагання втрачають до 3-4 кілограмів ваги.

Результати експерименту були сприйняті її прихильниками як грім серед ясного неба. Адже за їх уявленнями 1200 кілокалорій недостатньо навіть для того, щоб відшкодувати мінімальні енерговитрати організму, що знаходиться в стані повного спокою. А тут таке колосальне навантаження! Але грім прогримів, і все залишилося як і раніше. Думаю, немає потреби задаватися питаннями "чому": якщо факти протирічать постулатам пануючої теорії, тим гірше для фактів.

Ми зараз опинилися на роздоріжжі. Калорійна теорія харчування довела свою повну неспроможність. Наука ж про харчування ще не створена, і головна тому причина - нізкий рівень наших знань про людину. Проте ми вже знаємо, в якому напрямку йти, залишилося зробити перший крок. Давайте ж зробимо його, адже дорогу осилить лише той, хто буде йти.